Salamandrina perspicillata
Amphibia → Urodela → Salamandridae → Salamandrina → Salamandrina perspicillata
Salamandriña, Lüxertu neigru
Саламандра Саві ( Salamandrina perspicillata ) — це невеликий тритон, унікальний серед італійських амфібій і символ біорізноманіття Апеннін та Лігурії.
Тіло струнке й видовжене, загальна довжина разом із хвостом не перевищує 7–9 см.
Спина забарвлена від чорного до дуже темно-коричневого кольору, який переривається характерною світлою V-подібною міткою на голові, відомою як «маска» або «окуляри», від якої походить міжнародна назва виду.
Черевце особливо яскраве: на білувато-рожевому тлі розташовані контрастні червоно-оранжеві плями з чорними точками — це попереджувальне (апосематичне) забарвлення, яке використовується для захисту.
Ще одна особливість — задні кінцівки, які мають лише чотири пальці, що є унікальним випадком серед італійських тритонів.
Кінцівки стрункі, з короткими й видовженими пальцями, пристосованими до пересування по суші.
Щойно вилупившись, личинки мають розмір близько 8–10 мм, світло-коричневого відтінку, з поступовим розвитком ознак дорослої особини.
На заході Лігурії саламандра Саві зустрічається переважно в пагорбових і передгірних районах на висоті від 200 до 1 000 м над рівнем моря, які характеризуються мішаними лісами та високою вологістю.
Поширення досить фрагментоване й локалізоване: популяції часто обмежені недоторканими ділянками у внутрішніх долинах і залишковими лісами основних долин Савонської області.
Цей вид є одним із найцінніших ендеміків місцевої герпетофауни, що зберігся завдяки наявності відповідних середовищ існування та екологічній цілісності вологих мікрооселищ.
Віддає перевагу прохолодним, затіненим місцям, багатим на природні укриття: широколистяним лісам (особливо з дуба, каштана, вільхи та грабу), вологим долинам і берегам струмків зі слабкою течією.
Її можна знайти серед опалого листя, під колодами й камінням, у тріщинах скель, старих кам’яних стінах, печерах і природних порожнинах.
Особливо пов’язана з мікросередовищами з густим рослинним покривом і наявністю тимчасових водойм — саме такі умови забезпечують виживання як наземних дорослих особин, так і водних личинок.
Переважно веде нічний і присмерковий спосіб життя: більшу частину часу проводить на суші, ховаючись удень і виходячи на пошуки їжі за підвищеної вологості або під час дощу.
Виявляє високу вірність місцям розмноження, куди повертається навесні для відкладання ікри.
Репродуктивна поведінка надзвичайно вибіркова: самка відкладає 30–60 ікринок, прикріплюючи їх по одній до зануреного каміння чи коріння у невеликих водотоках або тимчасових водоймах.
Розвиток личинок зазвичай триває 2–4 місяці залежно від умов середовища, після чого молоді саламандри залишають водне середовище й переходять до наземного способу життя.
Дорослі особини харчуються переважно дрібними ґрунтовими безхребетними: ногохвістками, кліщами, дрібними комахами, личинками та іншими організмами, які легко знайти серед опалого листя й моху.
Водні личинки, своєю чергою, живляться мікробезхребетними, дрібними ракоподібними та водними личинками комах, сприяючи регуляції чисельності цих організмів у вологих лісових біотопах.
Виживанню саламандри Саві на заході Лігурії загрожує поступова зміна місць розмноження (висихання й забруднення джерел, руйнування вологих мікросередовищ), відведення води, фрагментація та знищення лісового покриву, лісові пожежі, антропогенний тиск і зміна клімату, а також поширення нових захворювань, особливо грибкових інфекцій і патогенів, смертельних для амфібій.
Вирубування лісів, зменшення кількості природних укриттів і зміни водної мережі також становлять серйозну загрозу для цього чутливого виду.
Справжня перлина італійської біорізноманітності, саламандра Саві є ендеміком Півострова й вирізняється унікальними рисами: характерний «рефлекс ункен» — захисна поведінка, під час якої вона демонструє своє апосематичне черевне забарвлення, вигинаючи тіло й хвіст, щоб відлякати хижаків; незвична будова задніх кінцівок із чотирма пальцями; вірність традиційним місцям відкладання ікри, що робить її вразливою навіть до незначних змін у середовищах розмноження.
У західній Лігурії за цим видом ведеться активний моніторинг для оцінки демографічного стану, зв’язку між популяціями та впливу змін довкілля.
Її подальше виживання залежить від повного захисту місць розмноження, збереження джерел і сталого лісового господарства: лише так можна забезпечити збереження цього рідкісного й цінного виду для майбутніх поколінь.
